Корчма "Цімбор"

Під час відвідин міста Мукачево нам захотілося скуштувати традиційної місцевої кухні. Так як історично склалося, що все національне в Закарпатті - на межі українського та угорського. Знайомий із Мукачева порадив піти у "найкращий ресторан національної кухні" - корчма "Цімбор".

Заклад знаходиться в старій частині міста, проте, яка не надто популярна серед туристів (вул. Духновича), і тому є ще цікавішим для нас завдяки місцевому колориту.

Найперше, що зазначили – це музика. Як тільки зайшли, відчули якусь нестиковку між інтер’єром (в народно-національному стилі) та музикою, що звучить. Грала російська популярна музика, що була чимось ніяк не пов’язаним із дерев’яними меблями, вишитими рушниками та холодильником «Coca Cola».

Поряд із антикварною фурніторою та аксесуарами мене, насправді, налякала інсталяція коло входу-

манекени, такі народні представники на фірі, що в будь який момент можуть ожити!

Заклад складається із двох залів, один з яких для урочистостей,

інший - постійно працюючий. Зал для урочистей був засервірований,на відміну від нашого столика.

Меню принесла, досить швидко, національно вбрана офіціантка, яка ні оформенням меню, ні своїми професійними навиками не залишила позитивний слід. В меню Nemiroff

певні компоненти дописані маркером, проте контент меню - досить пристойний. Смішно, те, що Цімбор Вам може запропонувати елітний алкоголь (віскі, текіла, коньяк), проте без вказування брендів.

Ми замовили бограч, банош, сир фрі, овочі гриль, сік, по 100 грам вина Бича кров та Токай. Із хлібом, який ми не замовляли, але в меню його включили, обід коштував 126 грн.
Спочатку принесли напої, офіціантка не запам'ятала хто яке вино замовляв, тому й переплутала. Вина були в бокалах для шампанського

Загалом, ні Токай, ні Бича кров - угорські вина, не відповідали смаковими якостям. Але решту, із угорської кухні, ми готові куштувати не раз.

Отже, банош - це кукурудзяна каша із бринзою та шкварками.

В Цімборі банош був маслянистий та жирненький. І, як недивно, шкварки дуже навіть поєднані із бринзою. Це та страва, яку ми їли вже навіть наївшись.

Бограч-

дуже мені схожий був на український борщ,з великими шматками мяса,виявився доволі пікантним,проте дуже смачним,та ще й порція була ну дуже вже мені велика видалась.

Сир фрі-

погано пропечений. По суті, це взяли 100-грамовий шматок твердого сиру та обсмажили в клярі, а щоб було чим це закусити - натерли капусту з морквою.

Ну, й останнє, що ми замовили - це овочі гриль

(баклажани, болгарський перець, гриби та кабачки) - все по 2 куски . На той момент, ми настільки об`їлися попередніми стравами (особливо баношем та бограчем), що на ретельне дегустування овочів не вистачило сил та місця.

Рахунок принесли, знову ж таки, у конверті Nemiroff,

щоб не зраджувати стилю. Якщо загальна сума - приємно вразила, то, як вже було сказано, включення хліба, поміж ті самі промахи як серветки, приправи, відсутність грунтовних рекомендацій щодо страв - це ще один доказ провінційного ресторану із претензією на ідейність.