Sia Chomei Globen

 Схоже на те, що в нас почалася “лінія” східної кухні, бо зараз мені б хотілося розповісти про ресторан Sia Chomei Globen, що знаходиться у Стокгольмі і спеціалізується на перських та близькосхідних стравах.

 Заклад розташований в 20 хвилинах їзди від центру міста в районі складів та офісів, але, одразу, біля станції метро. Відповідно, як мені здається, основні відвідувачі - це працівники з району, і час пік - обід, на який я й попала. Тому в ресторані й існує спеціальна обідня пропозиція в робочі дні  (детальніше тут: http://www.siachomei.se/lunchfinal.html).

Вартість обіду 95 крон (приблизно 120 гривень), що є дешевше ніж зазвичай дешево у місті,і він організований у форматі буфету - Ви платите за вхід і їсте необмежену кількість обмежених страв.

 Я була у ресторані в середу. Кожної середи пропонується відвідувачам: Ghormesabzi (тушкована яловичина з петрушкою, коріандр, червона квасоля, чилі і сушені лайми), Korosht Bamje (курка з бамія, томатна паста, лимон, орегано, м'ята і тмин)

Sabzi fosenjan (тушковане м'ясо з волоськими горіхами, шпинат, часник, лимон і баклажани)

Sabzipolomahi (смажене рибне філе, мариноване з борошном та перцем чилі).

 Все це подається, окремо, із рисом, змішаним з шафраном, кропом, петрушкою і зеленою цибулею; сметанковим соусом із зеленню, овочевим салатом (помідори, огірки та листки салату), фаршированими оливками. Окремо, на десерт, є чай, їхні охолоджуючі напої - фруктові сиропи змішані із водою та пахлава із різними дуже солодкими начинками.

 Незважаючи на те, що їжу з буфетного столу дуже швидко розбирали і персонал вчасно не встигав  поповнювати його, я все ж спробувала  все, що хотіла спробувати: рис приготований із зеленню, про який згадувалося, фаршировані зеленню оливки, суміш з шпинату, гороху та приправ і багато різної пахлави.

 Взагалі, особливість усіх страв, що я пробувала у Швеції, в тому числі, й такі, що є і тут, в Україні, це - смакові відмінності. Думаю, все починається з води, яка є однією з найчистіших у світі, і без проблем набирається з крану.  А в ресторані Sia Chomei Globen особливістю є приправи, більшість з яких до того я не пробувала, також, акцент там ставлять на шведському, екологічно безпечному м”ясі. Плюс, власники, які є і кухарями ресторану - переселенці з Близького Сходу, якій готують свої національні страви.

 Незважаючи на те, що смачнішого рису з сметанковим соусом я не їла, але така кількість різних приправ із різними стравами - це занадто,особливо, коли ти нічого з того асортименту що є не коштував, і пробуєш все й одразу. Але це вже тема про спосіб харчування.

 Об”їстися десертом не вдалося, бо пахлаву швидко розбирали, а поповнювати нею стіл зовсім не спішили. Пахлава - смачніша ніж на морських пляжах Криму, але як для мене, занадто солодка. Звичайно, хто любить мед, з горіхами, цукром, сухофруктами, то зацінити зможе.

 На своєму сайті (http://www.siachomei.se/about.html) заклад позиціонується як ресторан, проте сам інтер”єр та атмосфера у ньому дуже добре відповідає буфету, у який він і перетворюється в обідній час (період ланчу із 11.00 до 15.00), коли я там і була. Звичайно, можливо все міняється опісля ланчу (17.00 - 22.00), під час якихось святкувань, весіль (про що так само можна дізнатися на сайті).

 Але якщо в ресторані є кімната для куріння кальяну з диванами за склом,

і поряд з нею такі англійські аристократичні крісла,

що зовсім не поєднується, то наявність дитячих крісел у закладі, мене, насправді, приємно вразило.

 Але продовжуючи про не надто приємні враження, то як видно із фото, стан туалету вимагає мінімального ремонту й догляду за його станом.

І сайт-візитівка закладу є статичним, інформація на блозі не оновлювалася уже півроку, проте великим плюсом є те, що сайт все ж таки існує.
В такому разі, важко щось рекомендувати, все залежить від цілі поїздки та бажання поїсти!

---

Ресторан індійської кухні у Львові "Резон"

 Не так давно дізнався про ресторан індійської кухні Резон, що знаходиться на вулиці Чайковського, неподалік від Філармонії. Місце гарне, тихе, і знаходиться у центрі міста, а головне його ще не встигли заполонити туристи. Зовні заклад примітний хіба що невеликим неоновим слоном, після якого напис на вивісці стає неактуальним. Коли ми зайшли всередину, то здивувались, адже відвідувачів майже не було у вечірній час, і офіціант ліниво привсташи з-за барної стійки привітався нам у відповідь, і запропонував знайти столика. Обрали ми усамітнене місце як у фільмах: зі зручними диванами зі шкіри або з шкурами (в нас був другий варіант)

 Та хвилини за дві, нас почав турбувати дивний стукіт, що лунав з якоїсь шафки вмонтованої в стінку, яка напевно колись служила для видачі страв з кухні  гостям у зал 

 Але дивнішим було те, що дверцята билися об цвях, що не давав їм відкритися навстіж від якогось протягу невідомого походження. Той звук настільки змусив звернути увагу на ту шафку і все, що навколо неї, що ми ще й над тими дверцятами помітили суттєвий естетичний недолік ресторану: тріщини у кутку стіни, що переходить у стелю.

Наш стіл був накритий скатертиною, (на інших столиках були вишиті серветки з словянськими мотивами)

напевно, таки індійською, а от на диванах лежали шкури тварин, до речі, дуже вже вони були схожі на коров’ячі, а як Ви знаєте корова священна тварина в Індії. Нажаль, офіціантка не змогла відповісти на це питання, коли ми їй його задали.

  Меню принесли швидко, і дуже здивувало те наскільки воно містке, вибір страв насправді вражає, воно охоплює смаки як мясоїдів, так і вегетаріанців.

  Ви можете, також, ознайомитися із меню  на сайті ресторану, проте, воно не є повним тут: http://reason.lviv.ua/. Незабаром офіціант повернувся і запропонував нам нарешті зробити вибір, але будучи неготовими це зробити попросили у нього порад та рекомендацій.Офіціант вів себе доволі зухвало і давав поради без особливого ентузіазму, що нам зовсім не сподобалося.

  Та все ж коли вибір було зроблено, і в нас зявився вільний час, ми, нарешті, вирішили провести ревізію по всьому закладі, і почали з туалету. Розташований позаду барної стійки біля дверей кухні, що дещо насторожило. Проте, зайшовши всередину всі тривоги розсіялись, в туалеті надзвичайно чисто, жодних неприємних запахів не було, наявне рідке мило і чомусь аж два рулони туалетного паперу.

 Вимивши руки вирішили пройтись по залу і оцінити його інтер’єр. Про тематику  Індії нагадують хіба що фотошпалери і картини з Камасутри, що не надають ніякого шарму місцю.

  Кидається в очі, що ресторан був спершу зовсім іншої концепції, явно не орієнтований на втілення дизайнарських ідей у закладі, чи, загалом, будь-яких ідей, а новий власник не надто розкошелився на його переобладнання.

  Тепер хотілося б розказати про наше замовлення.Спершу нам принесли традиційну індійську настоянку (чача, кардамон, кориця, імбир), яка успішно всмокталась в індійську скатертину та мої джинси, за нею наступила чергова. Настоянка, як і очікувалося, була гостра і таки, доволі, міцна (55%). Після 20 грамів настоянки наш офіціант став набагато приємніший, і ми приступили до основних страв. Почали з овочевої тарелі (картопля, баклажани, перець, цвітна капуста обсмажені в гороховій муці) і гострого соусу манго.

  Нічого гострішого в житті не пробував, вже за хвилину по моїх щоках текли сльози і довелося ще дозамовляти води без газу, хоча, на мою думку, в таких закладах, воду мали б подавати в графінах безкоштовно.Та тим не менш, овочі були просто фантастичні. Найперше, і досить важливе, це аромат страви створений індійськими приправами. Також, специфічний смак додавала у страву горохове борошно, що було відкриттям для мене. Особисто я не фанатію від смажених продуктів, проте замовлені овочі в клярі із горохового борошна були досить “легкі” у споживанні, а з гострим соусом смакували ще краще!

  Також, ми замовили традиційний індійський картопляний хліб,чимось схожий на наш налисник, але тільки візуально, насправді нічого схожого ні у вигляді, ні у смаку із нашими уявленнями про хліб це не має.Враховуючи його ціну,і можливість закусити ним гострі страви, безумовно, рекомендуємо спробувати!

 Та основною окрасою столу була Курка Чілі (запечені шматочки ніжного курячого філе з тушкованим болгарським перцем,горохом та соусом чілі), дуже смачна страва, курка просто тане в роті, хоча, на мою думку, трішки недосолена.

  Приємно здивував і рахунок, за овочі, соус, курятину,чай, 2 настоянки та хліб - усього лише 133 грн. (фото) 

 А, також, приємним сюрпризом було те, що, коли ми виходили із закладу, він півгодини як вже був зачинений, а ніхто із персоналу нас навіть не потурбував.

 Так, що кому хочеться шматочок Індії, якщо не в серці, а в своєму шлунку, а грошей на авіаквиток не вистачає - рекомендую завітати до Львова, в ресторан Резон, де страви для Вас приготують справжні майстри-індуси.

Café Sacher (Vienna)

Знаючи, що буду у Відні тільки 4 години, запланувала  одразу піти в «Café Sacher» задля традиційного їхнього тортика.

Кафе розташоване на центральній Philharmonikerstrasse 4, яка є пішохідною і знаходиться серед моря магазинів. Проте знайти цікаве кафе надзвичайно складно. Так для перекусу без проблем можна зайти в заклади світових мереж швидкого харчування, але чогось традиційного не знайти.

Cправа в тому, що якби напередодні я не знайшла адресу Café Sacher, то візуально помітити його складнувато серед інших суперяскравих вітрин.

Кафе знаходиться на першому поверсі однойменного готелю. 

В суботній ранок знайти вільне місце у Café Sacher дуже важко. З цією проблемою зіткнулася і я.

 Зорієнтуватися із місцем мені одразу мило допомогла адміністраторка кафе, яка провела мене до бару. Бар, насправді, прекрасно вписується в інтер’єр та ідею закладу, плюс це допомогло поспостерігати за процесом приготування напоїв та їжі.

Звичайно, торт «Sacher» є найбільш популярним замовленням у меню, незважаючи на те, що 100-грамовий шматок коштує 4,9 євро,  тому подача його, можна сказати, є контейнерною).

Сам торт – шоколадний, із прошарком абрикосового варення. Додатково до куска дають вершки. Приготування замовлення, як видно із фото відбувається явно, і продукти перевірені на свіжість. Що можна сказати, торт і інтелігентна атмосфера Відня, що присутня у Café Sacher – це те, за чим я повинна повернутися.

 В кафе можна, також, замовити й інші тортики. Непогана там винна карта, і представлені різні кавові напої (останні в межах 4-4,5 євро).

Sacher – це загальновідомий бренд торта, навколо якого розвинулася мережа кафе та ресторанів. Все це доповнює й сувенірна продукція: м’які іграшки, подарункові коробки цукерок, тортів, листівок тощо.

Лише одним негативним моментом був особистий брак часу. 15-хвилинне перебування в кафе не дозволило мені без метушні, не тільки розслабитися і роздивися інтер’єр та представлену винно-сувенірну продукцію, але й посмакувати тортиком. Тому є надія, що сервіс доставки тортиків «Sacher» працює й поза межами Австрії.

Кафе Зингеръ

Одне з найцікавіших для туристів кафе Санкт-Петербурга, яке приваблює гостей своїм краєвидом з вікна, є кафе Зингеръ. Розташоване на другому поверсі Будинку книги, що на Невському проспекті. Місце знаходження будівлі, в якій розміщене кафе, її архітектура – поза конкуренцією. 

Вид на Казанський Собор – важлива деталь закладу. Впевнена, це одна з найвагоміших причин, якщо не основна, популярності закладу. Кафе просторе, багато посадкових місць, зручне розміщення столиків, хоча всі відвідувачі, звісно, прагнуть сісти за столик, що якомога ближче до вікна.

Приміщення кафе дуже світле. Легка музика, альстромерії у вазах – доповнюють дивовижний вигляд за вікном. Все це створює хороші умови для приємного відпочинку.

Меню. Не маленьке, багате на вибір. Серед страв російської кухні є і страви з європейської. 

Обслуговування професійне і швидке. Офіціантів багато. Дуже. Володіють декількома мовами. Присутні приємні дрібниці – два види цукру і цукрозамінник, волога серветка. Столові прибори теж не залишаються без уваги. 

Страви. Не тільки апетитно виглядають, але й смачно приготовлені. 

Суп з лісових грибів, де грибів було дійсно дуже багато. Чай російський з димком і варенням теж потішив. Великий вибір десертів на будь-який смак. Проте ціни не дозволяють часто відвідувати цей заклад. Виправдати їх можна тільки краєвидом з вікна. Отож, суп обійдеться Вам в 300-400 руб. (понад 10$).  Чай – 300 руб. За таку ціну страви повинні бути не просто смачними, а - дуже смачними. Було смачно. І все. Не більше.

Приємному проведенню часу помішає похід в туалет. І це буде дійсно похід, так як в самому кафе, туалету як такого нема. Вимити руки ніде. Якщо Вам потрібно скористатись туалетом, то доведеться іти через всю книжкову залу, через покупців і працівників магазину, наліво і знову наліво, і тільки в кінці Ви його знайдете. На заклад такого рівня, це дуже великий недолік.

Все ж таки, якщо Ви надумали відвідати Санкт-Петербург і прогулюючись Невським проспектом вирішите зігрітись чаєм чи просто перепочити – кафе Зингеръ – should visite. 

Международному дню кошки посвящается

Обед с кошками, или медленно и холодно

Невозможно, прогуливаясь по Санкт-Петербургу, не заглянуть в нашумевшее оригинальной идеей кафе «Республика кошек». Но оказалось не так-то просто туда попасть. Столик, как нам сказал приятный мужской голос по телефону, надо заказывать заранее. Заказали и начали с нетерпением ждать, когда же наступит время встречи с Питерскими кошками. И вот, наконец-то. Кафе найти было не трудно - оно находится в центральной части города.  В окнах – мини-мебель, именно для любимцев, подумалось мне. В предвкушении мурррркающей встречи, дрожащей рукой,  мы открыли дверь  Республики кошек. 

 Нас встретил молодой человек - его свитер был весь в шерсти. Я убедила себя, что он не ходит рядом со столиками и не пересекается с официантами. Увы..

Оформив визу, чтобы попасть к кошкам,  мы сели за столик. Первое, что бросилось в глаза, – испачканная салфетка в салфетнитце. 

 На протяжении нескольких секунд ничего другого видеть я не могла. Мне еще здесь кушать… Ничего.  Попросили новых салфеток.

Разговаривать было трудно. В соседней комнате (без двери) много детей. Много детей – много шума.

Наш маленький заказ несли долго, очень долго. В результате: чай теплый, капучино красивое с кошкой тоже, котокейк (чизкейк по их), который так аппетитно выглядел, оказался тоже очень холодным. Внутри, мне казалось, были кусочки льда. Но шоколадный торт был лучшим.

 Суп тыквенный - чуть теплее, штрудель - пересолен. Вы когда-нибудь видели латте без пенки? А я его пробовала. Невкусно. Страх как не похоже на латте. Может это что-то другое? Съев эту холодную пищу нам сразу же принесли счета. Быстро очень. Мы вам надоели? И не один счет, а многие, на каждого.

В помещении везде много света. Светло и .. холодно. Входные двери без перегородки или коридора, поэтому и холодно, потому что посетители постоянно открывают-закрывают их.

Запах. О нем отдельно. Что это? Корм или испорченный соус? Кисло-соленый. Везде.

.. Ничего не забыли? Ах да. Господа, а где собственно кошки? 300 рублей (10 $) и пожалуйста в другую комнату. Там. А я-то думала пить чай и ласкать любимицу как в cat café в Лондоне (http://www.independent.co.uk/news/uk/home-news/cat-caf-is-coming-to-london-after-public-donates-100000-in-a-feline-frenzy-8507660.html). Ну хорошо. Чай без кошки. К ним иду отдельно сквозь интересную дверь. 

Описывать запах не буду.

 Вы этого не выдержите. Ну что сказать. Кошки красивые есть, есть и не очень (как видно из фото). Но они такие бедные, бедные-бедные, скрываются, и наверняка сами чувствуют этот запах. 15 минут и я не выдержала. Хотя у меня был час. Покинули мы Республику с чувством разочарования. Может, мы много ожидали. Но все-таки Республика кошек, это, как указано на сайте http://catsrepublic.ru/ арт-кафе, музей, клуб, кошки. Первое - вычеркнуть. Пусть это будет просто музей. Тогда и без горячего чая и без разочарования, что Вы как будто и с кошками, но они все-таки где-то в другом месте. 

P.S. А салфеток так и не принесли.      

    

Спіжарка (Spizharka)

Розпочинаємо ми із недавно відкритого кафе «Спіжарка Львівська». Сама назва дає зрозуміти,  що буде тісно (спіжарка у перекладі із польської означає комірка). Колорит, ідея та й сама назва звертаються до австрійсько-польського минулого Львова.

Кафе розташоване на вулиці Вірменській, що відома й іншими цікавими закладами. Тут знаходяться арт-галереї: «Дзига», «Зелена канапа»; корпус Академії мистецтв; один із найстаріших храмів Львова – Вірменська церква. Також кав’ярні та кафе із давньою історією: «Вірменка», що була відкрита ще у 1970-х роках, і стала осередком зустрічей богемної, субкультурної молоді того часу, «Квартира 35» , «Під клепсидрою», де регулярно відбуваються культурно-мистецькі заходи. А також, нові місця, такі як «Гасова лямпа», «Брудершафт» та ін.

Як бачимо, вул. Вірменська в споживацькому плані вимагає конкурентоспроможності та різнопрофільної ідейності, так як це одна із центрових вулиць, де окрім львів’ян, постійно прогулюються туристичні групи й відвідувачі міста.

Спіжарка. На перший погляд ідея старенької австрійської квартири однієї з галицьких панянок співзвучна із «Квартирою 35», проте базові ідеї цих кафе відмінні. Якщо перша ставить акцент на комфортність та «душевні розмови на кухні» із родиною чи друзями, то друга претендує на інтелектуальність проведення часу за чашкою кави, слухаючи «живий» джаз.

Важливим є розташування Спіжарки. Зручно до неї потрапити любителям прогулянок, зовсім недалеко є місце для автівок, а навпроти кафе – велостоянка для тих, хто користується екологічним транспортом. Отож, зручне розташування значно розширює коло потенційних відвідувачів.

Цікавим моментом є те, що вхідні двері у Спіжарку, які на перший погляд, зовсім неавтентичні і не відповідають дизайну кафе, є скляними й  прозорими. Тому, проходячи вулицею повз, Ви неодмінно помітите цю відкриту для гостей затишну «комірчину», закладену банками з варенням і різною консервацією. Цікавим є те, що, консервації заводського виробництва, зроблені за старими рецептами, і їх Ви можете скуштувати. Персонал кафе, стверджує, що рецепти старовинні і зібрані власниками закладу. Окрім цієї смакоти, помітними з вулиці є й найрізноманітніші сувеніри ручної роботи, які Ви можете придбати. Через це кав’ярня може здатись сувенірним магазином. Це, на нашу думку, недолік, так як бажаючих випити чаю таким «магазином» не заманиш.

В наступних двох кімнатах розташоване власне кафе. Інтер’єр та його деталі у Спіжарці є автентичними та купленими-знайденими серед львівського мотлоху часів «бабусі Австрії».

Одразу явним є те, що автор ідеї, Влодко Костирко й інші креативщики, ставили акцент в дизайні і на деталі. Так основна ідея є зрозуміла, але поміж тим можна помітити надзвичайно необхідні дрібнички: старий телефон, що працює, старі картинки, в’язані та вишиті серветки, радіо та ін.

Заклад розрахований на невеликі компанії із кількох осіб, тому столики  невеликі на 2-5 осіб, і приблизна кількість посадкових місць – 20-25.

Так як одна кімната є проміжною, без вікон, а останнє приміщення із одним вікном, із якого зимою подуває ( і щоб зігрітися Вам запропонують коцик-покривало), то в приміщенні природного світла недостатньо. Часто кафе освітлюється вечорами свічками. Хоча, для Вас це може створити романтичну і затишну атмосферу.

Так як «квартира» є компактною, той й вхід у вбиральню знаходиться одразу біля одного із столиків. І,не зовсім приємно, що Всі звуки доноситься до відвідувачів. З «кухні» також. Тут виникає запитання: чи це входить в ідею закладу, бо австрійські квартири характеризуються ознакою «все включено» - кухня, туалет, хол – в одному приміщенні, чи це недостатньо обдуманий дизайн інтер’єру? Це саме питання стосується й стану вбиральні, яке ви можете оцінити зі знімку. Зверніть увагу на те, що плитка на підлозі є оригінальною і старою, тому не зважаючи на стан цього приміщення, ставимо ще один плюс закладу.

Зайшовши і розташувавшись у залі, Ви постійно відчуватимете увагу та бажання допомогти й розказати необхідне збоку персоналу. Обслуговуючий персонал є надзвичайно приємним та цікавим у спілкуванні, може розказати історію кожної деталі інтер’єру, але те що стосується страви офіціантка повинна запитати у кухаря, так як сама інформацією не володіє.

Меню. У Спіжарці не є великим. Розміщено воно на двосторонньому А4 аркуші. Звичайно на супер-пропозицію поїсти розраховувати неварто, бо як такої кухні у кафе немає. Тут Вам запропонують різноманітні напої (каву, чай, соки, молочні коктейлі, безалкогольні напої), салати, тости, десерти (морозиво, справжня домашня випічка). Ну і, також, в меню є продукти, що ніяк не відповідають основній ідеї кафе – це пиво і закуски до пива (чіпси, сухарики та ін.).

У Спіжарці ми спробували чорничний та трускавковий коктейлі, а також, гарячі ковбаски з тостами та маринованими овочами.

Трускавковий коктейль ні молоком, ні трускавками про себе знати не дав. Підозрюємо, що у коктейлі використовувався сироп. Тому його не рекомендуємо З чорничним справа краща. Смак ягід був достатньо відчутним.

Проте гаряча страва – ковбаски виявилася дуже апетитною на вигляд і такою ж на смак. Ковбаски роблять для закладу на замовлення в домашніх умовах, що Ви одразу відчуєте за смаком. Хрусткі і теплі грінки з часниковим соусом доповнять закуску. А мариновані овочі приготовані за домашнім рецептом лише маринадним смаком доповнюють домашні ковбаски.

Якщо Ви шукаєте затишну, тиху атмосферу для душевних розмов із приємними для Вас людьми, неодмінно завітайте до Спіжарки. Гарного відпочинку!