Де і як по ресторанах

Сьогодні мені хотілося б трохи відійти від звичної риторики і поглянути на тенденції, що спостерігаються в сфері послуг, а саме в ресторанному бізнесі.

Кожен з нас, чи практично кожен, має родичів, друзів чи просто знайомих в різноманітних ресторанах, кнайпах чи просто генделиках, і любить туди заглянути, щоб “провідати” друга.

Та мало хто задумується над наслідками... Своєю присутністю ми зосереджуємо увагу на своїй персоні, що негативно відображається на роботі чи  бармена, чи то офіціанта, чи то кухаря. А це в свою чергу, може призвести до проблем пов'язаних з недостатньою зосередженістю на робочих процесах, що відбивається на почуттях, настроях клієнтів, і не додає закладу привабливості. До того ж це може призвести до конфлікту з керівництвом з подальшими негативними наслідками (попередження, штрафи, звільнення). Хто б що не думав і не говорив - робота в ресторані є важкою, творчою та тонкою справою і потребує максимум зусиль та концентрації, тому краще спілкуватися в неробочий час, щоб сповна насолодися товариством.

Проте, це лише одна сторона медалі. Спостерігається ще така тенденція, що коли ви приходите в заклад, де працює ваш знайомий, до того ж саме він вас обслуговує, а в цей час присутня мінімальна запара - чекайте лиха, бо на замовлення доведеться чекати довгенько. Так вже воно еволюційно склалося в голові офіціанта, що “свої” завжди можуть почекати, і тут очікування може ой як затягнутися. Плинність клієнтів не припиняється, і вільнішим офіціант не стає, а ви сидите й сидите. Тому краще утриматись від ділових зустрічей чи романтичних побачень в таких місцях і вибиратися на “нейтральну” територію, що убезпечить вас від марної трати часу та негативних емоцій.

Обирайте з розумом і смачного Вам!

Ресторан Пекін

В сучасних містах для харчування постійно відкриваються все нові фасфуди, піцерії та заклади східної кухні – здебільшого суші-бари.

Коли я йшла в ресторан «Пекін», насправді, очікувала меню із різними ролами, суші, сашимі тощо, бо ресторан на сайті, незважаючи на назву, позиціонується як китайсько-японський (http://pekin.lviv.ua/). І одна із цілей в оцінці кухні, передбачала лише  порівняння якості приготування. Проте меню мене вразило...

Перед тим, як перейдемо до меню, в мене є зауваження щодо входу у ресторан: на терасу потрібно підніматися східцями, що є незручним для батьків із дитячими візочками чи неповносправним людям. Хоча сама тераса є комфортнішою ніж зал, який переповнений східними елементами, і я не відчула природності у дизайні. Відтак, ми обрали столик на терасі.

Офіціантка принесла два меню: японської та китайської кухні. Страви досить дорогі, середня ціна біля 60-70 грн., і це не завжди м’ясні страви. Але китайська кухня – дешевша ніж японська. Обрати можна перші страви, гарніри, закуски, як для вегетаріанців, так і для м’ясоїдних. Напої, в більшості, українського виробництва, проте в наявності алкоголь, також, з Японії, Китаю, Грузії та ін.

Вперше, мабуть, побачила у кінці меню підписи директора ПП і бухгалтера із печаткою. 

Зупинилися на стравах з японської кухні: тофу з помідорами (55 грн.),

 салаті з дайкону (33 грн.),

 локшині удон із телятиною (75 грн.), морсі із журавлини (10 грн.)

та чаї «Сакура» (20 грн.). 

Напої дуже сподобалися. Морс – дешевий і насправді освіжає в літню спеку, тоді як чай – неподібний на те, що пила до того, нам сказали, що трави й квіти із яких він заварений – із Японії.

Тофу із помідорами не можу сказати, що щось особливе. Так, тофу  саме по собі без смаку, тому все залежить від приготування та приправ, що додаються,  тому у цій страві все вирішили соуси та насіння кунжуту. Порція салату з дайкону – велика, а редька, з якого він і складається, привезена також із Японії. Цей салат – гострий, бо туди додається перець чілі.

Окремо, скажу про телятину. Незважаючи, що на момент замовлення, ми були єдині клієнти у ресторані, про локшину із телятиною забули. Ми нагадали про неї через хвилин сорок, чи вона вже приготована, а як виявилося її й не готували. Офіціантка, вибачившись, пообіцяла, що телятину зможуть приготувати за десять хвилин, якщо ми готові почекати. Дійсно, телятину принесли за десять хвилин, проте без локшини. Це інша страва – «Телятина під соусом кімчі», що в меню коштує 95 грн., що на 20 грн. дорожче за наше перше замовлення. До того ж, її включили в наш рахунок замість початкової страви. Особливих характеристик щодо смакових якостей телятини дати не можу.

Загальна сума замовлення склала 213 грн., загалом пропозиції ресторану й час проведений там – сподобався. Основна заувага –  до роботи персоналу закладу й планування простору задля можливості відвідин закладу різним групам  людей.

Під Хмарами

         В українських Карпатах щороку набирає обертів розвиток туристичного бізнесу, помаленьку готуємося до Зимової Олімпіади 2022 року.

Перша порада для туристів – піднявшись на г. Тростян, незважаючи на почуття холоду-голоду, не йдіть грітися у перший-ліпший заклад. Насправді, перед Вами відкривається можливість вибору кафе у різних Пані та Панів Стеф, Оксан, Микол, Карпатських Зірок тощо.

Ми звернули увагу на колибу «Під хмарами» через оригінальну назву на фоні інших імен, зовнішній дизайн, наявність вай-фай під хмарами, і що важливо, вивіску – велику, читабельну, вирізьблену із дерева.

Колиба «Під Хмарами» включає в себе кафе та готель. Порівнюючи із іншими закладами на вершині, можна помітити дизайнерську задумку в оформленні самої хати, її розташуванні у дворі між ялинок, і поставлений акцент на різноманітність дерев'яних аксесуарів (сама будівля із дерева): поміж тими насправді цікаво зроблені ворота й вивіска, про яку ми вже згадували.

Заходячи у колибу, спершу потрапляєте у холодний хол із трьома дверима: туалет, вхід до готельних номерів та вхід у кафе.

Приміщення кафе невелике і нараховує столів шість, які розташовані навколо мангалу, що знаходиться посередині кімнати.

Вільне місце було. Сіли біля вікна, де попередні відвідувачі залишили пусту пляшку з-під води, яку не забрали протягом нашого перебування. 

Принесли нам меню на трьох заламінованих листках А4 російською мовою, інших у них немає. 

Обслуговуючий персонал, також, російськомовний, мабуть власники – немісцеві. Незважаючи на це, вивіска, яка насправді, мене покорила – україномовна.

Та зараз не про те. Ми замовили грибну юшку, деруни, банош, узвар та  «Львівське живе». Страви приносили поступово, але оперативно.

Спершу нам принесли грибну юшку, якої виявилося дуже багато (300-350г). Дуже гаряча та дуже смачна і надзвичайно ароматна - саме те, що треба добряче зголоднілому/-ій та промерзлому/-шій лижнику/-ці, сновбордисту/-ці чи просто зіваці, що піднявся потішитись краєвидами. 

Як тільки ми приступили до першої страви, нам одразу принесли напої і так як нічим вони нас не здивували, ми їх описувати не будемо, а одразу приступимо до баношу, що не змусив себе довго чекати. Порція, як ми і очікували, дуже нас потішила, перед нами страва гарно оформлена в гуцульському стилі. Відчутно було, що всі інгредієнти свіжі, а шкварки просто смакота! 

Закінчивши з баношем, ми втратили навіть найменше відчуття чи навіть натяк на голод, та на нас ще чекали деруни,як на мою думку були вже дещо зайвими. Та все ж негоже було їх хоча б не скуштувати, і зайвий раз переконатися, що кухня тут дійсно класна і справді домашня.

Взявши рахунок, ми були цілком задоволені адже ціни тут середньостатистичні львівські і це ще один привід, щоб вибратися на вікенд за місто в гори, на свіже повітря та весело провести час при цьому смачно попоївши за доволі таки помірну ціну.

Корчма "Цімбор"

Під час відвідин міста Мукачево нам захотілося скуштувати традиційної місцевої кухні. Так як історично склалося, що все національне в Закарпатті - на межі українського та угорського. Знайомий із Мукачева порадив піти у "найкращий ресторан національної кухні" - корчма "Цімбор".

Заклад знаходиться в старій частині міста, проте, яка не надто популярна серед туристів (вул. Духновича), і тому є ще цікавішим для нас завдяки місцевому колориту.

Найперше, що зазначили – це музика. Як тільки зайшли, відчули якусь нестиковку між інтер’єром (в народно-національному стилі) та музикою, що звучить. Грала російська популярна музика, що була чимось ніяк не пов’язаним із дерев’яними меблями, вишитими рушниками та холодильником «Coca Cola».

Поряд із антикварною фурніторою та аксесуарами мене, насправді, налякала інсталяція коло входу-

манекени, такі народні представники на фірі, що в будь який момент можуть ожити!

Заклад складається із двох залів, один з яких для урочистостей,

інший - постійно працюючий. Зал для урочистей був засервірований,на відміну від нашого столика.

Меню принесла, досить швидко, національно вбрана офіціантка, яка ні оформенням меню, ні своїми професійними навиками не залишила позитивний слід. В меню Nemiroff

певні компоненти дописані маркером, проте контент меню - досить пристойний. Смішно, те, що Цімбор Вам може запропонувати елітний алкоголь (віскі, текіла, коньяк), проте без вказування брендів.

Ми замовили бограч, банош, сир фрі, овочі гриль, сік, по 100 грам вина Бича кров та Токай. Із хлібом, який ми не замовляли, але в меню його включили, обід коштував 126 грн.
Спочатку принесли напої, офіціантка не запам'ятала хто яке вино замовляв, тому й переплутала. Вина були в бокалах для шампанського

Загалом, ні Токай, ні Бича кров - угорські вина, не відповідали смаковими якостям. Але решту, із угорської кухні, ми готові куштувати не раз.

Отже, банош - це кукурудзяна каша із бринзою та шкварками.

В Цімборі банош був маслянистий та жирненький. І, як недивно, шкварки дуже навіть поєднані із бринзою. Це та страва, яку ми їли вже навіть наївшись.

Бограч-

дуже мені схожий був на український борщ,з великими шматками мяса,виявився доволі пікантним,проте дуже смачним,та ще й порція була ну дуже вже мені велика видалась.

Сир фрі-

погано пропечений. По суті, це взяли 100-грамовий шматок твердого сиру та обсмажили в клярі, а щоб було чим це закусити - натерли капусту з морквою.

Ну, й останнє, що ми замовили - це овочі гриль

(баклажани, болгарський перець, гриби та кабачки) - все по 2 куски . На той момент, ми настільки об`їлися попередніми стравами (особливо баношем та бограчем), що на ретельне дегустування овочів не вистачило сил та місця.

Рахунок принесли, знову ж таки, у конверті Nemiroff,

щоб не зраджувати стилю. Якщо загальна сума - приємно вразила, то, як вже було сказано, включення хліба, поміж ті самі промахи як серветки, приправи, відсутність грунтовних рекомендацій щодо страв - це ще один доказ провінційного ресторану із претензією на ідейність.

Sia Chomei Globen

 Схоже на те, що в нас почалася “лінія” східної кухні, бо зараз мені б хотілося розповісти про ресторан Sia Chomei Globen, що знаходиться у Стокгольмі і спеціалізується на перських та близькосхідних стравах.

 Заклад розташований в 20 хвилинах їзди від центру міста в районі складів та офісів, але, одразу, біля станції метро. Відповідно, як мені здається, основні відвідувачі - це працівники з району, і час пік - обід, на який я й попала. Тому в ресторані й існує спеціальна обідня пропозиція в робочі дні  (детальніше тут: http://www.siachomei.se/lunchfinal.html).

Вартість обіду 95 крон (приблизно 120 гривень), що є дешевше ніж зазвичай дешево у місті,і він організований у форматі буфету - Ви платите за вхід і їсте необмежену кількість обмежених страв.

 Я була у ресторані в середу. Кожної середи пропонується відвідувачам: Ghormesabzi (тушкована яловичина з петрушкою, коріандр, червона квасоля, чилі і сушені лайми), Korosht Bamje (курка з бамія, томатна паста, лимон, орегано, м'ята і тмин)

Sabzi fosenjan (тушковане м'ясо з волоськими горіхами, шпинат, часник, лимон і баклажани)

Sabzipolomahi (смажене рибне філе, мариноване з борошном та перцем чилі).

 Все це подається, окремо, із рисом, змішаним з шафраном, кропом, петрушкою і зеленою цибулею; сметанковим соусом із зеленню, овочевим салатом (помідори, огірки та листки салату), фаршированими оливками. Окремо, на десерт, є чай, їхні охолоджуючі напої - фруктові сиропи змішані із водою та пахлава із різними дуже солодкими начинками.

 Незважаючи на те, що їжу з буфетного столу дуже швидко розбирали і персонал вчасно не встигав  поповнювати його, я все ж спробувала  все, що хотіла спробувати: рис приготований із зеленню, про який згадувалося, фаршировані зеленню оливки, суміш з шпинату, гороху та приправ і багато різної пахлави.

 Взагалі, особливість усіх страв, що я пробувала у Швеції, в тому числі, й такі, що є і тут, в Україні, це - смакові відмінності. Думаю, все починається з води, яка є однією з найчистіших у світі, і без проблем набирається з крану.  А в ресторані Sia Chomei Globen особливістю є приправи, більшість з яких до того я не пробувала, також, акцент там ставлять на шведському, екологічно безпечному м”ясі. Плюс, власники, які є і кухарями ресторану - переселенці з Близького Сходу, якій готують свої національні страви.

 Незважаючи на те, що смачнішого рису з сметанковим соусом я не їла, але така кількість різних приправ із різними стравами - це занадто,особливо, коли ти нічого з того асортименту що є не коштував, і пробуєш все й одразу. Але це вже тема про спосіб харчування.

 Об”їстися десертом не вдалося, бо пахлаву швидко розбирали, а поповнювати нею стіл зовсім не спішили. Пахлава - смачніша ніж на морських пляжах Криму, але як для мене, занадто солодка. Звичайно, хто любить мед, з горіхами, цукром, сухофруктами, то зацінити зможе.

 На своєму сайті (http://www.siachomei.se/about.html) заклад позиціонується як ресторан, проте сам інтер”єр та атмосфера у ньому дуже добре відповідає буфету, у який він і перетворюється в обідній час (період ланчу із 11.00 до 15.00), коли я там і була. Звичайно, можливо все міняється опісля ланчу (17.00 - 22.00), під час якихось святкувань, весіль (про що так само можна дізнатися на сайті).

 Але якщо в ресторані є кімната для куріння кальяну з диванами за склом,

і поряд з нею такі англійські аристократичні крісла,

що зовсім не поєднується, то наявність дитячих крісел у закладі, мене, насправді, приємно вразило.

 Але продовжуючи про не надто приємні враження, то як видно із фото, стан туалету вимагає мінімального ремонту й догляду за його станом.

І сайт-візитівка закладу є статичним, інформація на блозі не оновлювалася уже півроку, проте великим плюсом є те, що сайт все ж таки існує.
В такому разі, важко щось рекомендувати, все залежить від цілі поїздки та бажання поїсти!

---

Ресторан індійської кухні у Львові "Резон"

 Не так давно дізнався про ресторан індійської кухні Резон, що знаходиться на вулиці Чайковського, неподалік від Філармонії. Місце гарне, тихе, і знаходиться у центрі міста, а головне його ще не встигли заполонити туристи. Зовні заклад примітний хіба що невеликим неоновим слоном, після якого напис на вивісці стає неактуальним. Коли ми зайшли всередину, то здивувались, адже відвідувачів майже не було у вечірній час, і офіціант ліниво привсташи з-за барної стійки привітався нам у відповідь, і запропонував знайти столика. Обрали ми усамітнене місце як у фільмах: зі зручними диванами зі шкіри або з шкурами (в нас був другий варіант)

 Та хвилини за дві, нас почав турбувати дивний стукіт, що лунав з якоїсь шафки вмонтованої в стінку, яка напевно колись служила для видачі страв з кухні  гостям у зал 

 Але дивнішим було те, що дверцята билися об цвях, що не давав їм відкритися навстіж від якогось протягу невідомого походження. Той звук настільки змусив звернути увагу на ту шафку і все, що навколо неї, що ми ще й над тими дверцятами помітили суттєвий естетичний недолік ресторану: тріщини у кутку стіни, що переходить у стелю.

Наш стіл був накритий скатертиною, (на інших столиках були вишиті серветки з словянськими мотивами)

напевно, таки індійською, а от на диванах лежали шкури тварин, до речі, дуже вже вони були схожі на коров’ячі, а як Ви знаєте корова священна тварина в Індії. Нажаль, офіціантка не змогла відповісти на це питання, коли ми їй його задали.

  Меню принесли швидко, і дуже здивувало те наскільки воно містке, вибір страв насправді вражає, воно охоплює смаки як мясоїдів, так і вегетаріанців.

  Ви можете, також, ознайомитися із меню  на сайті ресторану, проте, воно не є повним тут: http://reason.lviv.ua/. Незабаром офіціант повернувся і запропонував нам нарешті зробити вибір, але будучи неготовими це зробити попросили у нього порад та рекомендацій.Офіціант вів себе доволі зухвало і давав поради без особливого ентузіазму, що нам зовсім не сподобалося.

  Та все ж коли вибір було зроблено, і в нас зявився вільний час, ми, нарешті, вирішили провести ревізію по всьому закладі, і почали з туалету. Розташований позаду барної стійки біля дверей кухні, що дещо насторожило. Проте, зайшовши всередину всі тривоги розсіялись, в туалеті надзвичайно чисто, жодних неприємних запахів не було, наявне рідке мило і чомусь аж два рулони туалетного паперу.

 Вимивши руки вирішили пройтись по залу і оцінити його інтер’єр. Про тематику  Індії нагадують хіба що фотошпалери і картини з Камасутри, що не надають ніякого шарму місцю.

  Кидається в очі, що ресторан був спершу зовсім іншої концепції, явно не орієнтований на втілення дизайнарських ідей у закладі, чи, загалом, будь-яких ідей, а новий власник не надто розкошелився на його переобладнання.

  Тепер хотілося б розказати про наше замовлення.Спершу нам принесли традиційну індійську настоянку (чача, кардамон, кориця, імбир), яка успішно всмокталась в індійську скатертину та мої джинси, за нею наступила чергова. Настоянка, як і очікувалося, була гостра і таки, доволі, міцна (55%). Після 20 грамів настоянки наш офіціант став набагато приємніший, і ми приступили до основних страв. Почали з овочевої тарелі (картопля, баклажани, перець, цвітна капуста обсмажені в гороховій муці) і гострого соусу манго.

  Нічого гострішого в житті не пробував, вже за хвилину по моїх щоках текли сльози і довелося ще дозамовляти води без газу, хоча, на мою думку, в таких закладах, воду мали б подавати в графінах безкоштовно.Та тим не менш, овочі були просто фантастичні. Найперше, і досить важливе, це аромат страви створений індійськими приправами. Також, специфічний смак додавала у страву горохове борошно, що було відкриттям для мене. Особисто я не фанатію від смажених продуктів, проте замовлені овочі в клярі із горохового борошна були досить “легкі” у споживанні, а з гострим соусом смакували ще краще!

  Також, ми замовили традиційний індійський картопляний хліб,чимось схожий на наш налисник, але тільки візуально, насправді нічого схожого ні у вигляді, ні у смаку із нашими уявленнями про хліб це не має.Враховуючи його ціну,і можливість закусити ним гострі страви, безумовно, рекомендуємо спробувати!

 Та основною окрасою столу була Курка Чілі (запечені шматочки ніжного курячого філе з тушкованим болгарським перцем,горохом та соусом чілі), дуже смачна страва, курка просто тане в роті, хоча, на мою думку, трішки недосолена.

  Приємно здивував і рахунок, за овочі, соус, курятину,чай, 2 настоянки та хліб - усього лише 133 грн. (фото) 

 А, також, приємним сюрпризом було те, що, коли ми виходили із закладу, він півгодини як вже був зачинений, а ніхто із персоналу нас навіть не потурбував.

 Так, що кому хочеться шматочок Індії, якщо не в серці, а в своєму шлунку, а грошей на авіаквиток не вистачає - рекомендую завітати до Львова, в ресторан Резон, де страви для Вас приготують справжні майстри-індуси.